Про село
Лісники — село Бережанської міської громади Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване за 3 км від міста Бережани та найближчої залізничної станції. Через село протікає потічок Плинай, який впадає в річку Золота Липа. Географічні координати села — 49°27′ пн. ш. та 24°53′ сх. д. Площа населеного пункту становить 2,97 км².
Лісники межують із селами Рай, Куряни, Лапшин, Рогачин, Надорожнів, а також із містом Бережани.
Територія Лісників була заселена ще з давніх часів, про що свідчать археологічні знахідки. Під час досліджень тут виявлено кам’яні ножі, наконечники стріл, рубила, фрагменти глиняного посуду та інші предмети побуту, які підтверджують існування давніх поселень на цій території.
Перші письмові згадки про Лісники належать до XIV століття. Однією з найдавніших документально підтверджених є згадка 1368 року, коли король Польщі Казимир III Великий надав село у володіння Станіславу Древінті. Відомості про Лісники також містяться в Актах гродських і земських, які є важливим джерелом для вивчення історії краю.
Походження назви села остаточно не з’ясоване. За однією з найпоширеніших версій, вона пов’язана з лісовими промислами, якими займалися місцеві жителі. Однак ця гіпотеза не має достатнього документального підтвердження. Більше того, історичні джерела, карти, археологічні дані та особливості місцевого ландшафту дають підстави вважати, що в давнину територія навколо села не була суцільно вкрита лісами.
Водночас відомо, що важливе місце в господарському житті місцевого населення займало бортництво — давній спосіб добування меду від диких бджіл. Про розвиток цього промислу свідчить історична назва урочища Бортники, яка збереглася до наших днів. Імовірно, саме бортництво було одним із найдавніших занять жителів цієї місцевості.
Протягом століть Лісники пережили різні історичні епохи, але зуміли зберегти свою самобутність, народні традиції та історичну пам’ять. Сьогодні це село з багатою історичною й культурною спадщиною, мальовничою природою та активною громадою, яка дбайливо досліджує, зберігає й популяризує історію рідного краю.
Географія села
Лісники мають вигідне географічне розташування, яке з давніх часів відігравало важливу роль у розвитку поселення. Через село пролягали давні торговельні шляхи, що з’єднували Теребовлю, Бережани, Рогатин, Галич і Львів. Один із них вів до столиці Галицько-Волинського князівства — Галича (Теребовля–Бережани–Лісники–Рогатин–Галич), інший — до Львова (Теребовля–Бережани–Лісники–Рогатин–Львів).
Шлях через Бережани та Лісники вважався одним із найзручніших для купців, оскільки був коротшим і проходив через густозаселені та економічно розвинені поселення. Про важливе транспортне значення села свідчить і «Географічний словник Королівства Польського» (1884), де зазначено, що «село Лісники лежить при великій дорозі, яка пролягає зі Львова через Бережани до Тернополя».
Місцевість навколо Лісників характеризується мальовничими пагорбами, лісовими масивами, урочищами та долинами. Багато природних об’єктів зберегли свої давні назви, серед яких Бабина гора, Бортники, Гайова, Грабник, Жорниська, Закутина, Луги та інші. Ці топоніми є важливою складовою історичної пам’яті села.
Найвищими точками околиць є гора Грабник (401,7 м над рівнем моря), На Горбах (400 м), Сторожиська (398 м) та Бабина гора (375 м). Із цих височин відкриваються краєвиди на Бережанщину, долину Золотої Липи та навколишні села.
Село багате на природні ресурси. Тут залягають поклади піску, глини та вапнякового каменю, які здавна використовувалися місцевими жителями. За часів Австро-Угорщини та в міжвоєнний період у Лісниках діяли піщаний і кам’яний кар’єри, де добували будівельні матеріали. Заможні господарі мали власні цегельні, у яких із місцевої глини виготовляли якісну будівельну цеглу. Одна з таких цегелень працювала ще в 1950-х роках в урочищі Глиниська та належала місцевому колгоспу.
Через село протікає потічок Плинай, що впадає в річку Золота Липа, а на його території розташовано три невеликі ставки, які є улюбленими місцями відпочинку мешканців і гостей села.
Природне багатство, вигідне розташування та різноманітний рельєф зробили Лісники не лише зручним місцем для проживання, а й важливим осередком господарського розвитку та сполучення впродовж багатьох століть.
Боротьба за незалежність
Історія Лісників нерозривно пов’язана з багатовіковою боротьбою українського народу за свободу та власну державність. У різні історичні періоди мешканці села брали активну участь у національно-визвольних змаганнях, відстоюючи право України на незалежність.
Українські січові стрільці
Із початком Першої світової війни Лісники стали одним із пунктів формування добровольців до Легіону Українських січових стрільців (УСС). До його лав вступило близько тридцяти жителів села, серед яких Михайло Демчишин, Василь Дулеба, Іван і Михайло Дяковичі, Михайло Захарків, Іван Легата, Михайло Марків, Михайло Михайлів, Іван Мойсенович, Василь та Іван Ненькові, Михайло Петрович, Дмитро Семчишин, Василь Синишин, Михайло Токар, Михайло Чвартацький, Іван Шепета, Іван Яцишин та інші.
У 1916–1917 роках в одній із громадських будівель села діяв стрілецький шпиталь, де лікували вояків, поранених у боях на горі Лисоні та в її околицях. Полеглих українських січових стрільців і вояків австро-угорської армії спочатку поховали на сільському цвинтарі. На початку 1930-х років, за розпорядженням окупаційної польської влади, останки українських січових стрільців було перепоховано на військовому меморіалі поруч із похованнями вояків австро-угорської армії.
У 2003–2005 роках з ініціативи депутата Бережанської міської ради Олега Захарківа, за підтримки місцевих активістів і меценатів, було проведено масштабне впорядкування військового меморіалу. На могилах українських січових стрільців встановлено 65 бетонних хрестів, а також впорядковано понад 200 поховань вояків австро-угорської армії. Активну участь у відновлювальних роботах взяли мешканці Лісників, зокрема місцева молодь. На жаль, сьогодні військовий меморіал знову потребує належного догляду, реставрації та подальшого збереження.
Національне відродження міжвоєнного періоду
У 1920–1930-х роках Лісники були одним із осередків українського громадського та політичного життя Бережанщини. У селі діяли підпільні структури Української військової організації (УВО), а згодом — Організації українських націоналістів (ОУН). У навколишніх лісах проводилися військові вишколи, навчання та конспіративні зустрічі, а місцеві підпільники облаштовували схрони й зберігали зброю.
У 1927 році розпочав діяльність осередок Української партії праці, працював шкільний осередок товариства «Рідна школа», а найчисленнішою політичною силою було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). У 1930 році в селі створено молодіжний підпільний осередок ОУН. Водночас активно діяли українські товариства «Січ», «Сокіл», «Луг», «Союз українок», «Сільський господар», протиалкогольне товариство «Відродження» та інші, які стали осередками національного виховання, культури й освіти.
Багато вихованців цих організацій згодом стали учасниками українського визвольного руху та боролися в лавах Української повстанської армії. За свою громадську й національно-патріотичну діяльність сільські патріоти та члени їхніх родин зазнавали переслідувань, репресій та катувань з боку польської, нацистської та радянської окупаційних влад.
Друга світова війна та визвольний рух
20 вересня 1939 року до Лісників увійшла Червона армія. Із встановленням радянської влади розпочалися масові репресії проти членів ОУН, українських громадських діячів, духовенства та їхніх родин. Десятки сімей було депортовано до Сибіру та інших віддалених районів СРСР. Більшість депортованих так і не повернулася до рідного села, загинувши або померши на засланні.
У роки Другої світової війни багато жителів Лісників воювали на різних фронтах. Частина загинула або зникла безвісти, інші стали жертвами політичних репресій. Загалом у роки війни та післявоєнний період постраждало сотні мешканців села, а багато родин були змушені залишити рідний край і емігрувати.
Одним із найвідоміших уродженців Лісників став Іван Яцишин (псевдоніми «Беркут», «Гордієнко») — провідник ОУН на Бережанщині, референт військової розвідки ВО «Лисоня», майор Української повстанської армії. У серпні 1945 року він загинув у бою з підрозділами НКДБ поблизу Лісників разом із побратимом Іваном Кедюличем («Чубчик», «Довбня»). Історичне дослідження, присвячене встановленню місця їхнього останнього бою, обставин загибелі та гідного пошанування, провів місцевий краєзнавець Олег Захарків. 12 жовтня 2008 року на місці загибелі було освячено пам’ятний хрест. В урочистостях взяли участь родичі Івана Кедюлича із Закарпаття, родина Івана Яцишина із Лісників, представники духовенства, органів державної влади й місцевого самоврядування, молодіжних патріотичних організацій та численна громадськість Бережанщини.
Серед уродженців Лісників, які стали визначними діячами українського визвольного руху, був також Василь Шепета («Чорний») — поручник Української повстанської армії, командир сотні «Бурлаки» та керівник тактичного відтинку ТВ-16 «Серет» Воєнної округи УПА «Лисоня». Його підрозділ вів активні бойові дії на Бережанщині, Підгаєччині та інших теренах Тернопільщини. За бойові заслуги був нагороджений Бронзовим хрестом бойової заслуги УПА.
Підпілля ОУН і відділи УПА діяли в околицях Лісників до початку 1950-х років. Останній відомий бій між українськими повстанцями та підрозділами МДБ на території села відбувся 29 квітня 1951 року, у день Великодня. Незважаючи на втрати, українське підпілля ще тривалий час продовжувало діяти на Бережанщині. Окремі учасники визвольного руху, серед яких і лісничани, залишалися в підпіллі, підтримували зв’язок із повстанськими структурами та продовжували боротьбу проти радянського режиму.
Вшанування пам’яті захисників України
Громада Лісників дбайливо зберігає пам’ять про своїх земляків, які віддали життя за свободу України. У центрі села 1995 року встановлено символічну могилу борцям за волю України. На місцевому цвинтарі знаходиться братська могила жителів Лісників, закатованих у Бережанській тюрмі в червні 1941 року. У різних урочищах села встановлено пам’ятні хрести та меморіальні знаки на місцях загибелі членів ОУН і воїнів УПА.
Зокрема, в урочищі Рембово вшановано пам’ять вояків УПА Івана Логуша, Івана Прийдуна, Степана Стухлого та Григорія Яцишина, в урочищі Могилки — повстанця Михайла Паливоди, а пам’ятний хрест в урочищі Спалена Соснина нагадує про останній бій і загибель командирів УПА Івана Яцишина та Івана Кедюлича.
Сьогодні ці меморіальні місця є осередками національної пам’яті. Тут щороку відбуваються панахиди, пам’ятні заходи, зустрічі молоді та громадські вшанування борців за незалежність України. Вони нагадують про жертовність багатьох поколінь лісничан, які присвятили своє життя боротьбі за свободу Української держави.
Після відновлення незалежності України жителі Лісників активно долучилися до громадського та політичного життя. Важливу роль у національному відродженні села відігравав місцевий осередок Народного Руху України, члени якого брали активну участь у розбудові незалежної держави, розвитку села, відродженні української пам’яті і традицій, відновленні історичної пам’яті та вшануванні борців за волю України.
Під час Революції Гідності лісничани підтримували демократичні перетворення в Україні, брали участь у місцевій самообороні та волонтерському русі. Згодом жителі села захищали державу під час антитерористичної операції (АТО) та Операції об’єднаних сил (ООС), а після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році стали до лав Сил оборони України. Сьогодні жителі Лісників продовжують захищати незалежність і територіальну цілісність України. Серед них є загиблі Герої, поранені, ветерани та військовослужбовці, відзначені державними й відомчими нагородами.
Вічна слава та пам'ять лісничанам, які віддали своє життя за волю України у російсько-українській війні.
ДОБРЯНСЬКИЙ Богдан
(19.04.1981 – 17.10.2023)
Український військовослужбовець Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, Почесний громадянин міста Бережани (посмертно).
Богдан Добрянський народився 19 квітня 1981 року в селі Лісники. Здобув загальну середню освіту в Бережанській загальноосвітній школі I–III ступенів № 1. У подальшому здійснював трудову діяльність на цегельному заводі в селі Рай.
Із 16 березня 2023 року проходив військову службу у лавах Збройних Сил України. Обіймав посаду заступника командира бойової машини – навідника-оператора військової частини А4667.
17 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Андріївка Донецької області внаслідок наступально-штурмових дій противника з військовослужбовцем було втрачено зв'язок, і він вважався зниклим безвісти.
У травні 2024 року за результатами процесуальних дій було офіційно підтверджено загибель захисника.
Заупокійне богослужіння та чин похорону відбулися 7 травня 2024 року. Похований на кладовищі в селі Лісники.
Рішенням сесії Бережанської міської ради від 30 серпня 2024 року № 1902 Богдану Добрянському присвоєно звання «Почесний громадянин міста Бережани» (посмертно).
Відомі односельчани
Село Лісники дало Україні чимало видатних особистостей, які своєю працею, духовним служінням, громадською діяльністю, боротьбою за незалежність і розвитком української культури залишили помітний слід в історії. Їхня діяльність є важливою складовою історичної спадщини села та прикладом самовідданого служіння українському народові.
Розділ доповнюється. Розділ перебуває на стадії наповнення. Ми продовжуємо збирати відомості про уродженців і жителів Лісників, які зробили вагомий внесок у розвиток науки, освіти, культури, духовності, громадського життя, визвольної боротьби та розбудови України.
Будемо вдячні за біографічні матеріали, світлини, документи, архівні матеріали та спогади, які допоможуть доповнити історію видатних односельців і зберегти пам’ять про людей, чиє життя та діяльність стали невід’ємною частиною історії Лісників і України.
- Іван Дідух (1908–1961) — священник Української греко-католицької церкви, громадсько-просвітницький діяч.
- Василь Танчак (1895–2000) — священник Української греко-католицької церкви, радник Верховного Архієпископа Йосипа Сліпого, громадський діяч.
- Василь Демчишин (1904–1951) — священник, просвітницький і громадський діяч.
- Микола Марків (1898–1966) — священник, активний громадський діяч української діаспори.
- Володимир Ратич (1892–1968) — священник, активний учасник культурно-просвітницького життя, репресований радянською владою.
- Іван Ратич (1884–1973) — священник, громадсько-просвітницький діяч.
- Степан Ратич (1890–1968) — священник, активний громадсько-політичний діяч, репресований радянською владою.
- Мирослава Захарків (1931–2008) — майстриня декоративно-ужиткового мистецтва, знана майстриня художньої вишивки.
- Микола Легета (1921–1997) — громадсько-політичний діяч української діаспори, організатор Спілки української молоді (СУМ), фундатор Українського культурного центру в місті Детройт (США).
- Олександра Цинайко — краєзнавиця, авторка історико-краєзнавчого нарису «Неначе писанка село: історичний нарис» (1998), присвяченого історії села Лісники.
- Ірина Олексів (нар. 1936) — майстриня художньої вишивки.
- Василь Шепета («Чорний») (1920–1946) — поручник Української повстанської армії, командир сотні «Бурлаки» та командир тактичного відтинку ТВ-16 «Серет» Воєнної округи УПА «Лисоня», лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА.
- Іван Яцишин («Беркут», «Гордієнко») (1914–1945) — провідник ОУН на Бережанщині, референт військової розвідки Воєнної округи «Лисоня», майор Української повстанської армії.
Сучасність
Сьогодні Лісники — мальовниче село Бережанської міської територіальної громади Тернопільського району Тернопільської області, яке поєднує багату історичну спадщину із сучасним розвитком. Завдяки працьовитості своїх мешканців, активній громадській позиції та відданості рідному краю село залишається одним із важливих населених пунктів колишнього Бережанського району.
Основою господарського життя Лісників є сільське господарство. Мешканці займаються вирощуванням зернових і технічних культур, овочів, садівництвом, тваринництвом та бджільництвом. Частина жителів працює в Бережанах, Тернополі та інших містах, поєднуючи життя в селі з професійною діяльністю за його межами.
У Лісниках діють бібліотека, Будинок народної творчості, торговельні заклади та інші об’єкти соціальної інфраструктури. Важливими духовними осередками громади є церква Різдва Пресвятої Богородиці та каплиця в урочищі Монастирок, навколо яких, у тому числі, гуртується релігійне, культурне й громадське життя села.
Активну участь у розвитку Лісників беруть місцеві жителі, громадські активісти, волонтери та молодь. Громада реалізовує ініціативи з благоустрою села, збереження історико-культурної спадщини, впорядкування пам’ятних місць, військових поховань і меморіалів, підтримує культурні, освітні, духовні та патріотичні заходи.
Після початку російсько-української війни, а особливо з початком повномасштабного російського вторгнення у 2022 році, громада Лісників активно підтримує Сили оборони України. Жителі села займаються волонтерською діяльністю, організовують збір гуманітарної допомоги, допомагають військовослужбовцям. Багато уродженців і мешканців Лісників проходять службу в різних підрозділах Сил оборони України, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.
Особливу увагу громада приділяє збереженню історичної пам’яті. У Лісниках доглядають за військовими меморіалами, пам’ятними хрестами, могилами борців за волю України та пам’ятками культурної спадщини. Щороку відбуваються урочисті заходи, присвячені вшануванню Українських січових стрільців, воїнів Української повстанської армії, учасників визвольних змагань і сучасних захисників України.
Важливе місце в житті громади займає збереження місцевих традицій, підтримка народної культури та виховання молодого покоління в дусі любові до рідного краю. Лісничани беруть активну участь у громадських, культурних, благодійних і патріотичних ініціативах, спрямованих на розвиток села та зміцнення громади.
Лісники — це село, де шанують минуле, дбають про сьогодення та впевнено дивляться в майбутнє. Поєднуючи багатовікові традиції, духовні цінності, громадську активність і любов до рідної землі, його жителі працюють задля розвитку своєї громади, збереження історичної спадщини та зміцнення незалежної Української держави.